Автори цієї законодавчої ініціативи запевняють, що керувалися намірами ліквідувати несправедливість, коли українські компанії сплачують до державного бюджету ПДВ, а такі транснаціональні гіганти, як Google, Netflix, Amazon, Youtube, Facebook, які також надають послуги на території України, не нараховують та не сплачують ПДВ.
Якою ж є ціна відновлення справедливості?
Ціна — 20% ПДВ, який додатково сплачуватимуть громадяни як кінцеві споживачі цих електронних послуг. Голова профільного комітету парламенту Данило Гетманцев, якому не вперше спадають на думку «оригінальні» податкові ідеї, пояснював журналістам: «Ми в законі не вимагаємо, щоб податок нараховувався зверху на ціну. Сама компанія, що надає послуги, буде вирішувати – або збільшувати суму податку, або ж включати його у вартість». Сказав неправду, адже в статті 2081.6 законопроекту прямо зазначено: «Податок становить 20 відсотків бази оподаткування та включається до ціни електронних послуг».
Тобто всі платні електронні послуги подорожчають. Якщо зараз за сімейну підписку на YouTube Music ви сплачуєте 119 грн на місяць, то будете сплачувати 143 грн. Якщо за обсяг сховища на iCloud у 50 гігабайт ви щомісяця віддаєте 28 грн, то після прийняття проекту він складе 34 грн.
Врахуйте і витрати українських компаній на просування своїх товарів чи послуг, наприклад, у мережі Facebook, контент яких ми бачимо у своїх стрічках. Їх реклама подорожчає на 20%, що, безсумнівно, відобразиться на вартості української продукції в наших маркетах.
Світовий досвід
Оподаткування електронних послуг — не українське ноу-хау. Подібні норми запровадили вже близько 60 країн. При цьому кожна така країна розробляє та впроваджує свою модель оподаткування електронних послуг, самостійно визначається як зі ставками податку, так і з особливостями ідентифікації та контролю за проведенням таких операцій, які не можна назвати ефективними.
У Франції «податок на Google» більше відомий як GAFA (Google, Apple, Facebook, Amazon) і справляється з компаній за ставкою 3% від доходу, у Великій Британії — за ставкою 2%. У США це digital tax, розмір якого залежно від штату варіюється від 1 до 7%, у Канаді залежно від провінції — від 6 до 9%. У сусідній Польщі тільки обговорюється запровадження податку (внеску) на Інтернет-рекламу (składek z tytułu reklamy) за ставкою 5%, що матиме цільове використання на охорону здоров’я, підтримку культури та національної спадщини.
Саме тому Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) досі працює над розробкою уніфікованої системи оподаткування електронної комерції в рамках 1-го кроку Плану дій BEPS.
Водночас автор законопроекту № 4184 фактично продублював норми статті 174.2 та дотичні до неї норми Податкового кодексу Російської Федерації щодо особливостей нарахування та сплати ПДВ при наданні іноземними організаціями послуг в електронній формі (там ставка 18%). Це ж які моральні цінності треба мати, щоб за приклад для наслідування брати державу-агресора?!
Як будуть стежити за придбанням електронних послуг?
Для цих цілей законопроектом № 4184 пропонується застосовувати місце реєстрації отримувача послуг як суб'єкта господарювання або місцезнаходження отримувача послуг — фізичної особи (стосуватиметься більшості громадян).
У процесі так званої «ідентифікації клієнта» збиратимуться дані щодо: коду країни на SIM-картці, використаній отримувачем електронної послуги; місцезнаходження провайдера телекомунікацій, послугами якого користувався одержувач у процесі отримання електронної послуги; місцезнаходження пристрою, яке визначається за його IP-адресою; місцезнаходження банку чи іншої фінансової установи, у якому відкритий рахунок, через який здійснюється оплата електронної послуги; відомостей про місце проживання отримувача електронної послуги.
Це вже поліцейська держава чи тільки широкий впевнений крок до її створення?..
А якщо людина перебуває в іншій країні і замовляє електронну послугу (наприклад, бонуси у відеоіграх) звідти та користується цією послугою не на території України — то як проконтролювати операцію? А якщо фізична особа попередньо переказує кошти з банківської картки на електронний гаманець в міжнародному Інтернет-магазині, але у подальшому використовує ці кошти як для замовлення онлайн-послуг, так і для придбання звичайних товарів, які доставляються в Україну в міжнародному поштовому відправленні і вартістю до 100 євро не оподатковуються ПДВ в Україні? Як проконтролювати операцію в такому разі – вимагати доступ для податкової до облікових систем таких Інтернет-магазинів? Як, зрештою, діятиме податкова, якщо отримувач послуг використовує VPN-підключення, за яким інтернет-активність користувача зашифровується та реальна ІР-адреса маскується, а розрахунок за електронні послуги здійснюється з рахунку в іноземному банку (в Україні вже майже 3 роки триває валютна лібералізація)?
Поки що запитань більше, ніж відповідей.
Відповідей, на жаль, сьогодні не мають і фахівці з Мінфіну та Державної податкової служби, які мають забезпечити методологічне забезпечення та ефективне адміністрування справляння податку.
Скільки надійде до бюджету від «податку на Google»?
Також не відомо. У пояснювальній записці до законопроекту № 4184 міститься лише химерне формулювання про те, що реалізація його положень «повинна сприяти збільшенню надходжень Державного бюджету України». Хоча раніше пан Гетманцев заявляв, що від рекламних послуг ІТ-гігантів Україна недоотримує щонайменше 3 млрд грн на рік. Тобто знову неправда, як і те, що «реалізація положень цього проекту Закону НЕ потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету України».
Витрати якраз будуть, причому чималі, адже іноземним компаніям, які не мають представництва в Україні, пропонується віртуально зареєструватися платником податку (інакше штраф у розмірі 100% вартості наданих послуг) на спеціальному електронному сервісі «ПДВ для осіб-нерезидентів», який буде формувати та вести Державна податкова служба. Це нове технічне рішення, яке ще не створене і в будь-якому випадку потребуватиме фінансування.
А що з освітою?
Її виходець зі стін найславетнішого вишу України чомусь незлюбив, адже, крім усього іншого, запропонував обкласти «податком на Google» надання доступу до інформаційних, освітніх електронних ресурсів та інших подібних ресурсів. У добу світової пандемії, коли заклади освіти навчилися працювати онлайн, коли вся робота, яка може виконуватися дистанційно, виконується дистанційно, коли ринок праці настільки змінився, що багато хто змушений перекваліфіковуватися, здобуваючи нові знання, пропозиція справляти з вартості послуг з доступу до освітніх ресурсів ще й 20% ПДВ є верхом цинізму. Тим більше, що операції з постачання освітніх послуг звільняються від оподаткування ПДВ незалежно від того, за допомогою яких засобів вони постачаються, і про це окремо зазначено у висновку Державної податкової служби на законопроект № 4184.
То що робити?
Я б запропонувала три речі.
1. Однозначно виключити «освітні та інші подібні ресурси» з переліку оподатковуваних.
2. Зменшити ставку ПДВ на електронні послуги як компаній-резидентів, так і компаній-нерезидентів (якщо взагалі не відкласти законопроект як передчасний).
3. Знайти технічне рішення, протестувати його певний строк і лише після впровадження в промислову експлуатацію (задля уникнення зловживань і корупції, яка діє досі (на жаль) у роботі всіх (підкреслюю) електронних сервісів), вводити в дію норми.
P.S. І традиційна порада для діючої влади — ЗУПИНІТЬСЯ використовувати турборежим для чергової реалізації недолугих ідей, які дедалі інтенсивніше перетворюють Україну на світового вигнанця та непривабливу для ведення бізнесу країну. Точка неповернення вже майже пройдена.
Ніна ЮЖАНІНА
