Реформа митниці: старий сюжет в новій інтерпретації

Не вдаючись до детального аналізу, спробую дати загальну характеристику цих «новацій», перелік яких виглядає, приблизно, так: 

• спільні пункти пропуску та спільна база даних з країнами ЄС; 
• діджиталізація всіх процесів та впровадження електронної черги; 
• ротації на митниці кожні три місяці;
• збільшення кількості пунктів пропуску;
• встановлення сканерів на всіх пунктах пропуску.

Чи є ці «митні новації» принципово новими по суті? Абсолютно ні, крім, можливо, електронної черги в пунктах пропуску для автомобільного сполучення. 

Всі ці напрями були ініційовані багато років тому, але так і не були реалізовані в повному обсязі за понад 30 років існування української митниці. Але про це можуть пам’ятати тільки ті, хто має інституційну «митну пам'ять» 

Нагадаю про окремі з них з точки зору ретроспективи та розвінчання міфу про «реформаторську новизну». 

Скільки років тому був запроваджений спільний контроль в окремих пунктах пропуску для автомобільного сполучення, наприклад, з Республікою Польща та Республікою Молдова? 

Чи обізнані ініціатори чергових «митних реформ» про кількість міжвідомчих угод, підписаних Держмитслужбою з митними адміністраціями інших країн про обмін інформацією з різних питань митної справи (статистичні дані, митна вартість, допомога в адміністративних справах)? 

Чи знають ці особи про локальні експерименти з обміну інформацією в окремих пунктах пропуску на кордоні з окремими країнами ЄС? Чи обізнані вони з причинами відсутності обміну повноцінною інформацією з СС щодо результатів митного оформлення? 

Чи цікавить їх те, що в жодному із дипломатичних представництв України за кордоном немає аташе з митних питань як координатора з міжнародної взаємодії? 

Чи всі ініціатори «чергових митних реформ» пам’ятають, що питання сканерів на пунктах пропуску з’явилось на порядку денному митниці більше 15 років тому та мало свою часткову практичну реалізацію? 

Чи обізнані вони з реальним станом щодо кількості та працездатності мобільних та стаціонарних сканерів, які є в розпорядженні митниці? 

Чи знають вони, що жодного сканера немає в пунктах пропуску для залізничного сполучення, та жодного стаціонарного сканера немає в морських та річкових портах? 

Чи обізнані автори чергових «митних реформ» з процесом та динамікою за періодами розвитку інфраструктури пунктів пропуску на державному кордоні за останні 30 років? 

Особливо пунктів пропуску для автомобільного сполучення за будівництво та реконструкцію яких відповідала саме митниця? 

Чи орієнтуються автори чергових «митних новацій» щодо процесу та результатів автоматизації та інформатизації митних процесів за останні роки? Чи пам’ятають вони українську автоматизовану систему контролю за переміщенням вантажів, яка була реалізована в кінці 90-х років? 

Чи знають вони щось про єдину автоматизовану інформаційну систему митниці (ЄАІС), програму «Інспектор», автоматизовану систему аналізу ризиків (АСАУР), історію запровадження електронного декларування, проєкти «електронних пломб» «фільтр пункту пропуску», електронні журнали обліку, електронні обміни даними з перевізниками? 

Про яку саме ротацію говорять автори? Чи розуміють вони, що таке ротація і які колосальні кошти з державного бюджету потрібні для цього: житло, витрати на відрядження, повноцінне транспортне забезпечення? Тобто те, чого в принципі немає. 

Взагалі немає службового житла, практично немає справного службового автотранспорту, мізерне фінансування відряджень? Чи розуміють автори чергових «митних новацій», що на так звану «ротацію» приїдуть такі ж митники з мізерною заробітною платою, повною відсутністю мотивації, «правоохоронним пресингом» та відсутністю будь-якої відомчої митної суб’єктності та самостійності в прийнятті рішень? 

Чи знають чергові «митні реформатори» про результати роботи таких собі «контрольних надбудов» у вигляді Оперативної митниці, Міжрегіональної митниці, Координаційно-моніторингової митниці?

Думаю, що ті, хто зараз намагається «сконструювати черговий митний велосипед» для театрального дійства під гучною назвою «реформа митниці» свідомо не цікавиться історією розвитку цих процесів в українській митниці. 

Не цікавиться тому, що об’єктивна оцінка цих процесів та їх співвідношення з часовими періодами реалізації таких процесів змусить зробити невтішні для них висновки. 

Основний з цих висновків – українська митниця динамічно розвивалась тоді, коли була органом зі спеціальним статусом, була повноцінним центральним органом виконавчої влади з унікальними функціями, мала свою суб’єктність. А це вже – інша історія. 

Це вже митниця, яка може сказати «ні» та може довести та відстояти свою позицію. Митниця максимально захищена від зовнішніх впливів. Митниця, яка не є штучним «ізгоєм» в суспільстві. Чи потрібна така митниця нинішній владі? 

Є великі сумніви. Сумніви тому, що запропоновані напрямки реформ зовсім не стосуються підвищення інституційної та функціональної спроможності митниці. 

Тобто жодних змін до базових основ функціонування митниці як державного інституту з унікальними функціями. Без аналізу та результату «митних реформ» за період 2019–2022 років. 

Напрямки «митної реформи», озвучені сучасними авторами в лютому 2023 року, взагалі не є принципово новими для митниці. Це – чергова спроба видати вже старий сюжет в новій інтерпретації, тобто «рімейк».