Причому судження з цього приводу кардинально різняться. Одні говорять, що підвищення ставки замале — ПДФО на дивіденди потрібно підвищити до рівня ставки оподаткування інших пасивних доходів (процентів за депозитними вкладами, виграшів чи призів), тобто до 18%.
Інші ж дорікають: якщо ми підвищуємо існуючу ставку податку, то про яке покращення інвестиційного клімату може йти мова?
Звертаючись до досвіду, слід зазначити, що свого часу в Україні вже діяла достатньо висока ставка оподаткування дивідендів від 15 до 25% залежно від суми, до того ж, при їх виплаті фізичній особі сплата авансового внеску була обов’язковою. Але тоді майже ніхто, за винятком державних підприємств, дивідендів не сплачував, адже у зв'язку з існуванням інших шляхів виведення коштів у «кеш», наприклад, через «спрощенців», це було економічно не доцільно.
Разом з тим, як свідчить той же досвід, велика різниця між рівнем оподаткування заробітної плати та пасивних доходів, зокрема дивідендів, спокушає бізнес сплачувати заробітну плату найманим працівникам «у конвертах» за рахунок коштів, виведених у «кеш» через виплату дивідендів. При цьому суттєво знижується сплата не лише податку на доходи фізичних осіб до бюджету, а й єдиного соціального внеску до Пенсійного фонду.
Враховуючи досвід зарубіжних країн, де ставки оподаткування пасивних доходів, зокрема дивідендів, значно перевищують 10-відсотковий поріг, та не забуваючи по особливості вітчизняної системи оподаткування та стану розвитку економіки, ставка ПДФО на дивіденди 9% є прийнятною, виваженою та спрямованою на те, щоб і використання схем мінімізації податків через сплату дивідендів стало менш привабливим, і інвестори були зацікавлені у вкладенні коштів в Україну.